Початок великого шляху
Запорізький коксохімічний завод був введений в експлуатацію 15 квітня 1934 року. З цього дня почалася історія його становлення та розвитку.
Споруджений власними силами, за вітчизняними проектами, з вітчизняних матеріалів, без допомоги іноземних фахівців завод став надалі найбільшим спеціалізованим підприємством галузі. В 1939 р. було завершено його будівництво в складі чотирьох коксових батарей по 69 пічних камер і повністю освоєна проектна потужність 1,3 млн. т на рік валового коксу 6%-ої вологості.
У своїй 85-річній історії завод пройшов нелегкий шлях випробувань, що випали на долю багатьох підприємств України: евакуацію на Схід в м Кемерово, повне руйнування під час війни, відновлення з руїн у 1943 р. відразу після визволення м. Запоріжжя.
Післявоєнна історія
В 1947 р. був виданий перший післявоєнний кокс, а в 1951 р. завод був повністю відновлений.
У 1953-1957 рр. тривав його подальший розвиток: були побудовані коксові батареї № 5, 6, смолопереробний і пекококсовий цехи, цех сіркоочищення, вуглезбагачувальна фабрика. Це дозволило збільшити його потужність з виробництва коксу до 3,0 млн.т/рік. Завдяки постійному пошуку нових рішень, підвищенню рівня механізації і автоматизації технологічних процесів, вдосконалення технології, підвищення культури та естетики виробництва, вирішення екологічних проблем здійснювався подальший гармонійний розвиток заводу в 70-х роках минулого століття. Він перетворився на підприємство з повним циклом переробки вугілля, випалювання коксу, вилучення цінних продуктів коксування, очищення стічних вод та ін.